Шибене - Кваси


Це невеличка розповідь про те, як я та мій друг yarema9 пройшлися Чорногорою.Можливо комусь буде просто приємно прочитати про знайомі місця та побачити їх на фото, а хтось почерпне собі корисну інформацію перед походом за цим маршрутом.Я старався, а що з цього вийшло--читайте далі. Very Happy

Наше спорядження


І так, це був мій другий похід цим маршрутом, а товариш до цього був лише на Петросі та Горганах. Готуючись до походу вирішили, що пройдемо його з двома ночівлями. Нитка маршрута мала такий вигляд:
ІФ-Верховина-Шибене-Марічейка(ночівля)-хребет-Несамовите(ночівля)-хребет-Петрос-Кваси-Львів. Через Івано-Франківськ щоночі йде автобус Київ-Калуш в який ми погрузились о першій ночі. О 7 ранку ми були на автовокзалі Івано-Франківська.На небі не було а ні хмаринки і день передбачав бути доволі жарким.По автовокзалу снувало з півтора десятка туристів, а на автобус до Верховини о 7:50 з нами сіло 5 туристів, які потім висадились в Ільцях, і яких ми зустріли на схилі Петроса. Заплативши по 23 грн, ми з запізненням на 20 хв прибули у Верховину.

паз в Шибеному



До пазіка на Шибене залишалося ще 40 хв, а людей ставало дедалі більше та більше. Коли ж він під'їхав, всі мов скажені кинулися до нього.Не знаю як люди біжать до рятувальних шлюпок, на тонучому кораблі, але здається у Верховині ми бачили наземну інтерпретацію цього дійства.Місцеві жителі уже порозсідались у салоні, поки ми тільки почали до нього проштовхуватись. Але підтверджуючи слова водія--"Влізуть усі!", всі дійсно залізли.Хто вже їхав цим пазом, погодиться зі мною, що це дуже колоритно і навіть весело, при умові, що ти торкаєшся підлоги обома ногами, а кут нахилу твого тіла до землі знаходиться в діапазоні 75-100 градусів, в іншому ж випадку ти просто молиш все на світі, щоб кінцівки тіла після поїздки були хоча б на половину такими ж функціональними, як до неї.А взагалі то, це сильні емоції за лише 12 грн.Нам пощастило, і ми впевнено стояли. Майже всім було весело і у пазі звучали жарти та сміх.Перші панічні нотки в голосі зазвучали коли паз зустрівся з уазом на обривистій дорозі.Паз зупинився і його сильно нахилило на лівий борт.Ті, хто сиділи зліва належно оцінили красу Червоного Черемоша, і мабуть відчули шалену жагу до життя, ну чи принаймі небажання загинути саме тут і саме в цей час. Але водій був чоловік досвідчений, і навіть не згадавши нічиєї матері, вирулив зі складної ділянки. Далі пригод вже не було, і о 2-й годині дня ми спокійно прибули до КПП, де нас зустріли прикордонники. Нас швидко зареєстрували і перекинувшись декількома словами з страждаючим від нудьги прикордонником, ми вирушили до Марічейки. Далі мого друга yarema9 чекав не зовсім приємний сюрприз -- різкий набір висоти, який почався доволі ВНЄЗАПНО, і закінчувався лише коли до Марічейки залишалось 20 хв ходьби.

Підйом до Марічейки





На полонині





Та ми швидко "акліматизувалися" до навантаження, і на Марічейку пришли о 17:30. На озері вже стояла група-сім"я з дідусем та собакою.В наступні два дні ми зустрічали їх разів з 10, обганяючи їх та вони нас. Біля нашої палатки стояли хлопці з Коломиї, які підняли з собою картоплю, помідори,огірки, аджику, паштети і ще здесятот різних продуктів, пиво та три літри горілки.Не знаю, як вони все це волочили на собі, але відчували вони себе вкрай добре.

На Марічейці





Повечерявши з ними ми завалилися спати. Підйом у 8 ранку. Група з собакою і дідусем( ми їх потім між собою необразливо називали "собачатниками") бодро крокує у напрямку Піп Івана, а ми в цей час снідаємо. О 09:20 ми вирушаємо і самі, і за 01:40 ми на Піп Івані.

Дорога на Піп Іван











На Піп Івані







Там зустрічаємо "собачатників", які пере почивають на стінах обсерваторії.Також відбувається несподівана та приємна зустріч--ми зустрічаємо відомого багатьом, форумчанина Step.Саме після його розповіді "Соло Чорногорою" я вперше, ще рік тому, вирішив сам проїти по такому же маршруту. Степан йшов з Мармаросів і через Чорногору аж на Свидовець! Цим же маршрутом я з товаришем плануємо пройти в наступному році.Надіюсь, Step порадує нас цікавою розповіддю та фотографіями з цього походу.
Відпочивши 30 хв на Піп Івані ми рушили по хребту. Степан і його компанія повернули в сторону Смотрича ( поворот на Смотрич знаходиться біля колись жовтого інформаційного щита), а ми почимчикували на Дземброню. Через 1 годину ми вже на Дземброні.

На Дземброню



На Дземброні



Рухаючись до Менчула, ми зустріли чоловіка, який помаленьку, але вірно йшов вперед, а за ним на маленьких ніжках бігла собачка.Дуже маленька.Чихуахуа. Вона то бігла сама, то її хазяїн ніс в себе у напоясній сумці.Потім, на привалі ми дізналися, що чоловіку 62 роки і він уже 40 років ходить в гори.Він був живим доказом того, що гори дарують здоров"я і довголіття-- в свої 62 він виглядав ну максимум на 50.

На Менчул





На Менчулі



Обігнавши його, ми полізли на Менчул.Стежка на неї мало помітна(дивіться весь час на право), на відміну від витоптаного траверса, і вже перед вершиною ми трохи збиваючись і скачучи по обтягнутому колючим дротом камінні, все ж вийшли на гору о 13:30. Гора доволі цікава. Досі видно сліди окопів та бліндажів, з каміння викладені захисні укріплення ( ну це сильно сказано) і всюди колючий дріт.Можна уявити собі, як було важко солдатам Першої Світової брати цю гору. Спустившись з Менчула, ми зробили свій перший привал. Це було місце на траверсі Бребенескула, де через стежку протікав струмок.По відстані це близько 200 метрів від місця, де розходиться стежка на Бребенескул і траверсна стежка. Перекусивши мівіною, ми повернули назад і вийшли на стежку на Бребенескул.

Струмок на траверсі



На Бребенескул



На Бребенескулі




Підйом на гору був доволі складний,але з нього та самої гори відкривалися прекрасні види.На самій горі, так як і на Менчулі було багато слідів минулої війни.Вийшли на гору ми о 15:20.Легкий перепочинок і ми вже спускаємось з неї, милуючись видом на одноіменне озеро.

Озеро Бребенескул



Також озеро Бребенескул дуже красиве з гори Гутин Томнатик, на яку ми виходимо о 16:20.Гутин Томнатик взагалі чарівна гора.З неї добре видно весь хребет, і обовязково треба на неї піднятися.
За 35 хв ми спустилися з Гутин Томнатика та піднялися на Ребру.

Гутин Томнатик







З Ребри пройшлися на Шпиці, і вже після цього почали спускатися до Несамовитого.У 18:20 ми уже розбивали палатку на березі озера. Так, у нас на маршрут з Марічейки до Несамовитого, не минаючи гір траверсом, пішло 10 годин.

На Ребрі



Вид на Великі Кізли



Шпиці






На Несамовите почали сходитись люди. Коли ми до нього спускалися, біля озера було лише 2-3 палатки, а о 21 годині їх уже налічувалось до півтора десятка. Тут же зустрічаємо "собачатників". Приємна зустріч після важкого дня.

Несамовите



На Озері







Повечерявши, ми вирішили піднятись на Туркул без рюкзаків. Я ще по минулорічному поході пам"ятав наскільки це важка вершина, а особливо коли на неї потрібно підніматися з самого ранку, коли ти ще не повністю прокинувся, а твої м"язи ще дерев"яні і надіються, що їм вже не потрібно буде так працювати. Також потрібно було зателефонувати додому, бо наш київстар перестав ловити ще на підйомі до Марічейки. На Туркулі звязок був. Але не відразу, і коли я вже було подумав, що і з Туркула не дозвонюсь, мені на телефон прийшло 2 смс про те, що мене чекають знижки у Фокстроті.І тут дістали.

Несамовие зі склону Туркула



Туркул



Остання група з Говерли спускається до озера.



Помилувавшись заходом сонця, ми спустились, та випивши чаю з ірисом полягали спати. Спочатку я заснув, але потім прокинувся близько 12-ї ночі -- поляки, які стояли біля нас табором тріщали як мотоцикли на мототреку.
07:20 ранку.Встаємо і снідаємо гречкою та сардинами, що залишилися звечора.Сьогодні нас чекає найважчий день.Ми швидко пакуємось, і другі покидаємо Несамовите о 08:00.Першими вийшли "собачатники", яких ми потім наздоганяємо на Брескулі.
Як добре, що не потрібно підніматися на Туркул! Навіть траверс здається важким -- тіло ще не зовсім відійшло від сну і пручається від такого знущання.Але ми впевнено проходимо траверс і піднімаємось на Данціж о 08:50.

На Данціж



На Данціжі



На Пожижевській



П"ємо воду, закушуємо курагою, трошки йдемо,і через 25 хв ми на Пожижевській.Ще 20 хв і ми на Брескулі.5 хв відпочинку перед Говерлою, і ми залишаючи позаду "собачатників" рушаємо на найвищу гору України.

На Брескулі з "собачатниками"



Під Говерлою зустрічаємо дуже велику групу туристів з Тернопіля.Група була з чоловік 30 і дуже різнилась як за статтю так і за віком. Перекинувшись з ними декількома словами, ми полізли на гору.30 хв карабкання, пихтіння і сопіння і ми на Говерлі.Говерла зустрічає нас як завжди -- густотою населення 1 людина на 1 м. кв.Сміття,шум, незрозумілі символи та написи, люди з пивом та алкоголем, яких якось дивно бачити на такій висоті над рівнем моря-- ось на що схожа сучасна Говерла.

На Говерлу





На Говерлі







Легкий перекус і ми рушаємо далі.Нас чекає Петрос! А ще повільне, зводяче гомілки, розтрушуюче коліна і таке дооовге скидання висоти.
20 хвилин нам потрібно на спуск з Говерли і ще 2 години на те, щоб спуститися до підніжжя Петроса.

Спустилися з Говерли



По дорозі до перемички ми декілька раз наганяємо "собачатників", але все ж вони нас обходять і ми зустрічаємо їх на еко пункті. Тут же наші рюкзаки полегшали на 40 грн, які ми були змушені заплатити людям, які зненацька застали нас, коли ми вже переходили через останній шлагбаум. Надіємось, що гроші підуть на реконструкцію великого провалу -- щоб менше провалювався. А якщо серйозно, то це і правильно, що за вхід до заповідника потрібно платити.На Україні ще доволі демократично, якщо порівнювати з європейськими Альпами, де потрібно заплатити солідну суму, щоб подорожувати в горах.

Майже на Скопеській



На Скопеській





Після еко пункту проходимо полонину Скопеську, де обідаємо в компанії гіпер активного дядька та його друзів. Дядько на привалі дістав прапор України і гордо встановив його на кривій гілляці. Трошки випивши і покатавшись на коні, дядько почав агітувати свою групу продовжити рух на Петрос, і при відмові погрожував, що піде на Петрос сам, тільки візьме з собою "чекушку" і перевзується в кеди.Більше ми ні його, ні тієї групи не бачили.

Під Петросом



На Петрос



І так, о 15:00 ми були під Петросом. "Собачатники" обігнавши нас в котрий раз, знову пішли траверсом і ми їх більше не зустрічали.
Петрос зустрів нас крутим підйомом, в деяких місцях навіть вертикальним.Вже на півдорозі до вершини я відчув справжню втому.Там же, ми зустріли наших супутників по автобусу ІФ-Верховина, але лише двох самих крепких -- частина групи вирішила іти траверсом, хоча якщо порівнювати по труднощах та часу підйом і спуск з Петроса і траверсну дорогу, то траверс суттєво програє.
Обігнавши хлопців, ми полізли далі. З Петроса спускались люди без рюкзаків.yarema9 вирвався вперед, першим піднявшись на вершину. Я, після підбадьорливих слів дівчини, що спускалась на зустріч, про те, що мені залишилось ще трошки, піднявся слідом.

На Петросі







Петрос ми взяли рівно за 1 годину.Підйом був реально важким, але відпочивши пів годинки, підкріпившись курагою і залишками ірису, ми пішли на спуск.Спуск з Петроса дуже мальовничий.Важко описати ті краєвиди, той величезний простір, який відкривається перед тобою, відчуття що ти дуже крихітний, а світ великий і чомусь пустий.
Час пролітає непомітно, спуск стає дедалі рівніше, йти все легше і приємніше. На зустріч попадають отари овечок та їх пастухи з гарнющими собаками.Так ми за 1 годину спускаємось з Петроса.
Зійшовши зустрічаємо групу з Мукачево--чоловік та хлопець з дівчиною.Вони їдуть вперед поки ми перепочиваємо, і далі ми ще не раз наздоженемо їх, а вони переженуть нас.Так ми постійно неформально змагались в "хто буде йти першим".

З Петроса









Перепочивши ідемо далі.Крутий спуск змієподібною стежкою, який скорочує добрих 25 хв ходу, виснажує коліна.Не пам"ятаю коли я ще раз так відчував, що в мене є коліна.Далі нас чекає тільки спуск, який різниться лише своє крутизнею.Цей постійний помірний спуск сильно виснажує та втомлює.Я краще б знову піднявся на Петрос, замість такого багатогодинного спуску в Кваси.Сам спуск займає в нас близько 4 годин.

В Кваси









Пам"ятаю, як минулого року спускаючись цим же маршрутом, я зрадів коли побачив перших людей, які загрібали траву на копиці. Все, це ж село,-- казав я собі.Але люди змінювалися знову лісом і ще пологішим спуском. І навіть коли по ліву сторону хати були майже вряд, до кінця спуску залишалося хвилин 10. Це дуже деморалізувало. Цього разу я вже хоча б знав, що на нас чекає, а от товариш yarema9 переживав мої ж почуття річної давності. Було дуже дивно, коли за 15 хв ходи до кінця маршруту, нас обігнав один з хлопців, якого ми зустріли на Петросі.І поки ми сиділи і філософськи думали про біль в гомілках, нестерпне печіння в стопі, і неприємне відчуття своїх колін, він,повний від ентузіазму,повідомив нам, що пішов в перед, щоб встигнути до закриття магазину і затаритись пивом.Крепкий хлопець.
Спустившись за ним, ми о 21:00 були в магазинчику біля траси і пили квас з бубликами. Тут же місцевий котяра нахабно помітив мій необачно поставлений рюкзак, і його запах супроводжував мене залишки шляху в поїздах.

На станції розклад



Так ми дійшли до жд станції.Трохи перепочивши почали варити собі пюре на вечерю.Двоє туристів зі Львова, які ходили в радіалку до Петроса, благородно поділились з нами бутербродами та овочами.Вечеря була на славу.Далі залишалося лише чекати потяга.Раховоз виявився забитим і квитки були лише до франківська, але нам пощастило і за годину до потяга з"явилось 4 купейних місця з франківська до Львова, в які ми були змушені о 5 ранку переходити.В 09:13 ми були в Львові.В 09:36 швидка електричка до Рівного, і о 12 годині ми були вдома.Так закінчився наш літній похід.
Надіюсь цей опис буде комусь цікавий, а ще комусь корисний.

Живність Карпат